Крок відчаю обертався кайданами на ногах
Цікаві спогади залишив нам Іван Швець, котрий народився 1929 року в селі Балки Василівського району (по-народному цей куток села називали Больбатова). Своє дитинство, обпалене німецько-радянською війною, він зафіксував у письмових мемуарах. Є там про бої за село, життя в окупації, наприкінці й після війни.
Читайте також: «Не плаче, але мовчить»: як визнати дитину постраждалою від війни і вчасно надати психологічну допомогу
Частину спогадів Івана Швеця ми вже публікували (посилання знайдете внизу), а в цій подачі вміщуємо його враження від поводження військових обох армій з відступниками.
Зараз мемуари Івана Швеця знаходяться у його племінника запоріжця Олексія Швеця, з чиєї люб’язної згоди і подаємо фрагменти спогадів
Отже, спогади очевидця.
«Вище від повороту шляху, що пролягав у степ, німці почали рити протитанковий рів. Копали цей рів самі ж німці.
Я часто приходив до Мельників [очевидно, прізвище друзів], і ми з дороги завжди спостерігали, як працюють німці. Особливо дивувало й цікавило нас таке: чому їх охороняють два німці з гвинтівками? Вони стоять уздовж лінії копальників, що розтяглася метрів на двісті. […]
Окоп тягнувся перпендикулярно до східного боку саду, а потім підковою повертав на південь, перерізаючи дорогу і піднімаючись вище завдовжки з пів кілометра. Очевидно, німці припускали, що радянські танки підуть у південно-східний обхват.
Читайте також: Забирають генератори — на тимчасово окупованих територіях Запорізької області росіяни вигадали нову «добровільну» схему
Одного разу, завітавши до Мельників, я зайшов до хати, хоча рідко туди заходив. […] У цей момент один з хлопців, глянувши у вікно, яке виходило на дорогу і з якого було видно спорудження протитанкового рову, гукнув: «Дивіться, німець спускається з бугра на шлях».
Справді, з пагорба йшов німець. Певно, з тих, що копали рів, бо сторонніх німців там ніколи не було.
Перейшовши дорогу, він попрямував до хати. Господиня занепокоїлася, сказала, аби відчинили двері, оскільки в сінях темнувато. Старший [з братів Мельників] відчинив двері й німець увійшов до хати.
То був молодий хлопець років двадцяти у звичайній німецькій формі. Підійшов ближче до господині. Рукою показав на рот, щоб дали поїсти. Тут же вимовив «пуф-пуф» і рукою й головою показав заперечення, яке ми одразу зрозуміли. Отже, це німці, які відмовилися воювати, копають протитанковий рів як покарання. Таке для нас було дивно.
Читайте також: «Не витримав навантаження» — боєць, що боронить Запоріжжя, відверто розповів про СЗЧ та повернення на службу
На столі стояла картопля в кожушках (в мундирах), господиня зняла кришку з чавунця і пригостила несподіваного гостя. Він схопив картоплю і жадібно, швидко став їсти. Господиня хотіла хоч трохи дати хліба, але в цю мить увійшов охоронець з гвинтівкою.
Сильний окрик і удар в обличчя. Солдат упав, потім підвівся і подався до виходу. А вслід йому удар прикладом у поперек і бідолаха впав у сінях.
Від усієї цієї швидкої, трагічної, нелюдської картини ми жахнулися. Так стрімко все сталося. […] Кілька хвилин по тому ми побачили, як солдат повільно плентався до своїх товаришів. Вони не зупинили роботу, а тільки поглядали, деякі немов крадькома, наче і їхня була вина в тому, що вони теж хочуть їсти.
А позаду теж повільно йшов охоронець, чомусь не підганяючи солдата. Можливо, опинившись за кілька сотень метрів від казенщини, теж відчув себе вільним.
Після того випадку ми вже твердо знали, що це німці, які відмовилися воювати.
Читайте також: Поїхав до ТЦК прямо на «Спринтері» — «водій року» із Запоріжжя долучився до взводу безпілотних комплексів (фото)
За кілька днів по тому мені довелося побувати в протилежній стороні нашої Больбатови – неподалік школи, де вулиця розгалужується й одним кінцем уже провулком виходить у степ.
Я побачив, що цим провулком рухаються дві колони німців. Повернувши праворуч, вони пішли до школи, облаштованої під гуртожиток. У цей час [старший] щось вигукнув і німці заспівали. Я дуже здивувався, що німці співають у строю як у нашій армії. Тільки наші, як мені здалося, співають, більш басисто, а ці на ноту вище.
Вони рухалися двома колонами, а замикаючим другої колони йшов той самий німець, якого побив охоронець. Він ступав сам позаду строю дрібними кроками з кайданами на ногах. […]
Я трохи пройшов до школи, куди повернули колони, а потім майже побіг додому, бо скоро вже шоста вечора, настане комендантська година – ходити вулицями не можна».
Дезертирам німецької армії зачитують смертний вирок, ухвалений військово-польовим судом. 1945 рік
«[Після вигнання німців і вступу до села радянських військ] прийшли якісь медики і сказали, що тут розмістять лазарет. Медики пішли, а маму попередили: раптом прийдуть якісь військові на нічліг, то скажіть, що тут лазарет.
Наступного дня капітан медичної служби привів якогось солдата, котрий погано говорив російською, зачинив його в залі [головній кімнаті хати]. Мене попросив висмикнути клямку, аби хворий не відчинив двері, і попередив: якщо проситиметься, не випускати.
Читайте також: Збагатилися незаконно — в родини колишнього керівника запорізького ТЦК можуть конфіскувати майно
Капітан пішов. Був уже вечір, і як тільки стемніло, хворий почав стукати – зразу потихеньку, а потім сильно.
Мама боялася, що він поб’є вікна і зламає двері, до того ж він ще щось почав кричати. Я запропонував мамі, аби вона пішла в санчастину до капітана. Санчастина знаходилася в конторі [колгоспу]. […]
Трохи згодом мама прийшла з капітаном, відчинили двері. Капітан схопив мій німецький чобіт, що стояв біля входу як запасний «черговий» [залишився від німців. Коли порвався його дитячий чобіт, автор ходив до школи у цьому дорослому німецькому чоботі], і став бити хворого.
Мама злякалася, пішла відразу на кухню, а я таки витримав, хоча й було якось боязко, проте цікавість взяла гору.
Капітан вийшов, двері зачинили, і він маму запевнив, що хворий тепер не гупатиме. Бачачи наше занепокоєння, сказав, що це дезертир. Його спіймали, коли хотів ногу відморозити. Хоча морозу майже нема, а він босу ногу суне у валянок, потримає, і знову на землі, і знов-таки у валянок. І так почергово. «Не він перший, ми вже раніше ловили таких. Завтра вранці його заберуть».
– А що далі? – запитала мама.
— Судитимуть, — відповів капітан.
Зранку прийшли двоє солдатів з автоматами і кудись відвели».
[Ті, хто симулював хвороби чи займався членоушкодженням, підлягали відправленню до штрафних частин].
Титульне фото: німецькі солдати залягли під час нальоту авіації. За їхніми спинами троє радянських полонених чи дезертирів
Фото: snl.no, nevsedoma.org.ua
Попередні публікації спогадів Івана Швеця
Червоні черевики – чим закінчувалася американська допомога в запорізькому селі понад 80 років тому
Заглушити щуку – якими були зимові розваги у дітей на Запоріжжі майже сто років тому
Замучились пил ковтати – як голодні колгоспники їздили на машинах по Запорізькій області
Хоч фашистам жалуйся – як калмики кривдили дітей на Запоріжжі під час Другої світової війни
Усіх на фронт, на передову – як проводили мобілізацію на Запоріжжі під час Другої світової війни
Російські «добровольці» колись нагрянули і в Запорізьку область – що вони тут робили
Молодший брат: відомий запоріжець дивом вижив серед голоду й бомбардувань
Коли діди були малими: як щедрували на Запоріжжі майже 100 років тому
Без грошей: пригоди колишнього абітурієнта на Запоріжжі сьогодні шокують
Каховська ГЕС зруйнована. А що було, коли підірвали Дніпрогес 82 роки тому? Свідчить очевидець
Історія повторюється? Як проводили евакуацію на Запоріжжі у Другу світову
Народний історик записав: як у запорізькому селі дуріли корови
Народний історик записав: як у запорізькому селі колгоспом поминали померлих
